Поради батькам




СПОСОБИ ВІДКРИТИ ДИТИНІ СВОЮ ЛЮБОВ
Не прагніть до віртуозного виконання материнської ролі. У спілкуванні з дитиною немає і не може бути заборонених емоцій, але за однієї умови: вона не повинна сумніватися в беззаперечності вашої любові. Малюк повинен відчувати, що ваше невдоволення, роздратування або гнів викликані його вчин­ком, а не ним самим. Ваша дитина не може бути поганою, тому що вона – дитина і тому що вона ваша.
                                                     
Три способи відкрити дитині свою любов:

1. Слово.
Називайте дитину ласкавими іменами, придумуйте домашні прізвиська, розповідайте казки, співайте колискові, і нехай у вашому голосі звучить ніжність, ніжність і тільки ніжність.
2. Дотик.
Іноді достатньо взяти дитину за руку, погладити по волоссю, і поцілувати, щоб вона перестала плакати і вередувати. А тому, як можна більше пестіть свою дитину, не звертаючи уваги на поради досвідчених батьків. Психологи дійшли висновку, що фізичний контакт з матір'ю стимулює фізіологічний та емоційний розвиток дитини. Переласкати її, вважають психологи, неможливо.
3. Погляд.
Не розмовляйте з дитиною, стоячи до неї спиною або впівоберта, не кричіть їй з сусідньої кімнати. Підійдіть, подивіться дитині в очі і скажіть те, що хочете.









ЯКЩО ДИТИНА НЕ ХОЧЕ ЙТИ ДО ДИТСАДКА

Є малюки, які біжать дитячого садка підстрибом. Але є і такі, які влаштовують уранішній концерт, а в садку оголошують справжнє голодування. Ледь звикають до нової обстановки, починають битися і кусатися.

МАЛЮК УПЕРШЕ ЙДЕ ДО ДИТСАДКА. ВІН ЩЕ НЕ ЗНАЄ, ЩО ТАМ НА НЬОГО ЧЕКАЄ ТОМУ ПЕРЕЛЯКАНИЙ І ЗАСМУЧЕНИЙ.
Неправильно:
Усі діти відвідують дитсадок! Йди швидше. Мені ніколи, я на роботу спізнююся!
Правильно:
Ти в мене хоробрий і відважний. Я знаю, що ти нервуєшся. Тому я трішечки побуду з тобою. У садку дуже цікаво. Там багато малюків. Ти з ними гратимешся. А я дуже скоро за тобою прийду.

МАЛЮК ПРОСИТЬ МАМУ НЕ ВЕСТИ ЙОГО ДО ДИТСАДКА, ТОМУ ЩО ТАМ ЙОГО КРИВДЯТЬ ДІТИ.
Неправильно:
Вічно ти щось придумуєш. Йди негайно, бо я тебе відлупцюю.
Подумаєш, крив­дять. Дай здачу — і все.
Правильно:
Я можу трохи затриматися. Розкажи, що сталося, і ми разом поміркуємо, що робити. Я з тобою. Ти не сам.


ДИТИНА ВІД­МОВЛЯЄТЬСЯ ЙТИ ДО ДИТ­САДКА, ТОМУ ЩО НЕ ХОЧЕ РОЗСТАВАТИСЯ З МАМОЮ.
Неправильно:
Припини вередувати! Усе одно я відведу тебе до дитсадка.
Правильно:
Я тебе дуже люблю. Коли ти підеш до дитсадка, тобі там ніколи буде нудьгувати. А ввечері ми з тобою пограємось разом, почитаємо книжки або помалюємо.



ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ МОВЛЕННЄВОГО РОЗВИТКУ ДИТИНИ

Перший рік життя
1-2 місяці. Дитина починає спілкування з дорослим за допомогою міміки та активних рухів. Усміхається при спілкуванні з дорослим. З 3-4 місяців повертається на голос дорослого. На 3-6 місяці з'являється гуління, яке вирізняється різноманітністю звуків.
Дитина подовжує ланцюжки звуків та можна вже почути сполучення губних звуків із голосними (па, ба, ма). Відбувається перехід до наступ­ного етапу — лепету, який є дуже важливим у розвитку малюка.
У період лепету (6-8 місяців) окремі артикуляції поєднуються в певній послідовності. Малюк може повторювати склади (ба-ба-ба, ма-ма-ма). Спочатку відбувається звичайне повторення звуків, а пізніше дитина починає наслідувати звуки дорослого. Одночасно з лепетом малюк починає проявляти емоційні скрикування, проявляти радість або невдоволення. Своїм мовленням ди­тина намагається привернути до себе увагу або виявляє спротив, коли їй щось не подобається.
У період 6-12 місяців лепет складається з 4-5 та більше складів. Дитина повторює склади, змінює інтонацію. Деякі діти в цьому віці промовляють перші слова.

Другий рік життя
Це початок періоду активного розвитку мовлення, що пов'язано із значним розвитком самостійності, інтересу до навколишнього світу та наслідуванням. Найчастіше дитина висловлюється за допомогою двох-трьох слів, вислови є простими та граматично не оформленими.
Значно збільшується запас слів, які дитина розуміє. Вона впізнає себе у дзер­калі та знає своє ім'я. Дитина може сама починати «розмову» з дорослими, коли хоче їсти або не може одягнутися. На прохання дорослого малюк дає певні предмети, вказує на знайомі обличчя, іграшки, картинки.

Третій рік життя
Діти починають засвоювати граматичну будову мовлення: використовують відмінкові закінчення, узгоджують прикметник із іменником, вживають деякі прийменники (на, у), оволодівають навичками використання в мовленні форм однини та множини іменників. До трьох років у дитини формуються всі основні граматичні категорії, відбувається активне поповнення словникового запасу. Дитина в цьому віці активно наслідує однолітків та грає в колективні ігри.

Четвертий рік життя
Це період значного покращення в мовленнєвому розвитку. Дитина знає на­зви багатьох предметів, які її оточують, узагальнює їх (посуд, одяг, іграшки, тварини тощо). Діти будують як прості, так і складні речення. Найбільш поширена форма висловлювання — просте поширене речення, наприклад: «Ми з татом грали-машинкою і конструктором», «Я люблю їсти морозиво». Загалом використовується велика кількість слів, але вимова звуків ще недостатньо чітка. Малюк може добре вимовляти слова, які складаються з двох складів, однак у нього можуть виникати труднощі при вимові слів з трьох-чотирьох складів: пропуск складу, приголосних звуків усередині слова, переставляння складів місцями.

П'ятий рік життя
Словниковий запас дитини становить 1500—2000 слів. Вона користується у мовленні майже усіма частинами мови, надалі активно засвоює узагальнювальні слова. Це період інтенсивного розвитку граматичної будови мовлення, але попри це, дитина ще може допускати граматичні помилки: не завжди правильно використовує відмінкові закінчення, узгоджує слова. Дитина в цьому віці починає висловлювати особисту думку з приводу якихось подій, розмірковує про навколишні предмети. З допомогою дорослих малюк переказує казки, по­вторює невеликі вірші.
У більшості дітей в цьому віці покращується звуковимова: правильно вимовляють свистячі звуки ([с], [з], [ц]), починають вимовляти шиплячі звуки ([ш], [ж], [ч]), але ще можуть замінювати їх один одним (наприклад, шапка — сапка, жовтий — зовтий). Звук [р] в цьому віці діти ще можуть замінювати на [й], [л] або [ль] (наприклад, рак — йак, риба — либа, пиріг — пиліг).

Шостий рік життя
До кінця шостого року життя активний словник дитини збільшується до 3000 слів, висловлювання стають більш повними та точними. У п'ятирічному віці діти самостійно складають розповідь, переказують казку. Висловлювання дитини ще більше поповнюються складними речен­нями («Тато дивився телевізор, а ми з мамою читали цікаву книжку»). У мовленні дитини з'являються слова, що позначають якість предметів, матеріал, з яких вони зроблені (паперовий літак, дерев'яний стіл). Дитина використовує синоніми та антоніми. Дитина вже правильно узгоджує імен­ники з іншими частинами мови, починає засвоювати присвійні прикметники (собача лапа, заячі вуха), складні прийменники (з-за, з-під). Також малюк оволодіває різною складністю складової структури слів: не пропускає склади, не переставляє їх місцями. Значно покращується звуковимова. Більшість дітей вже правильно вимовляє шиплячі звуки ([ш], [ж], [ч]) та звук [р]. Але деякі діти ще можуть замінювати ті чи інші складні звуки або спотворювати їхню вимову.




ВІКОВІ НОРМИ РОЗВИТКУ МОВЛЕННЯ

Шановні батьки!
Ви повинні орієнтуватися у вікових нормах розвитку всіх компонентів мовлення (звуковимови, лексики, граматики, фонематичних процесів), щоб вчасно допомогти своїй дитині і у разі потреби звернутися до логопеда ще до навчання дитини у школі.
Головне на що треба звернути увагу – це запізнювання мовлення. Перші слова можуть з’явитися тільки в півтора року, а інколи і в два роки (замість 12 – 13 місяців), а перші фрази – в 3 – 5 років. Подібна затримка в розвитку мови може бути викликана уповільненням темпів дозрівання мовленнєвих центрів мозку або патологічним формуванням мовлення. В першому випадку, дитина рано чи пізно наздожене однолітків, а в іншому - без спеціальної допомоги, мова може залишитися порушеною на протязі всього дитинства. Друга група порушень яка повинна насторожити батьків, - це використання дитиною неправильно складених зворотів мови або слів з неправильною звуковимовою.
До 5 років діти ще не всі звуки рідної мови можуть вимовляти правильно. До 3 років важко вимовляють такі звуки як Ч, Щ, Ж, Ш і тільки після 4 років діти володіють звуком Р. Подібні дефекти мови пов’язані з незрілістю артикуляційного апарату. При порушеннях мови дефекти вимови зберігаються і після 5 років, а інколи і в шкільні роки. Дитина заміняє важкі для нього звуки на більш легкі за вимовою, але схожі за звучанням. В найбільш тяжких випадках порушена не тільки звуковимова а й тембр та виразність мови. Найбільш ефективні міри профілактики порушень мови - це усунення причин, які їх викликають. Дуже важливо проводити заходи по оздоровленню матері до і в період вагітності, контролювати за періодом вагітності і попередження її ускладнення.
Малюків потрібно вчити правильно вимовляти звуки в словах, ставити наголос, користуватися відповідною інтонацією, правильно дихати під час мовлення. Вчити дитину узгоджувати слова в реченнях в роді, числі й відмінках, правильно будувати речення. При цьому слова треба вимовляти правильно і зрозуміло, вимовляючи їх до кінця. Дивлячись дитині в лице: вона повинна бачити вашу артикуляцію. Речення повинні бути прості, але повні. В перші місяці життя потрібно приділяти увагу емоційності, а пізніше (5-6 місяців) на простоту мови. Старайтесь переставляти слова місцями й вимовляти підряд різні форми. Говорити з невеличкими паузами – так дитині легше виділити слово в мовному потоці і розібратися в будові язика. Обов’язково залишайте місце для відповіді дитини, навіть якщо дитина не готова вам відповісти. Називайте дитину і себе в третій особі. Не забувайте, що мова, звернена до дитини, повинна бути емоційна. А ще грайте з дитиною в мовні та пальчикові ігри, мілка моторика рук і точна артикуляція звуків знаходяться в прямій залежності. Чим більша рухова активність, тим краще розвинута мова.
Важливу роль у виправленні мовних недоліків займає гра. Адже гра – супутник дитинства, провідна діяльність, під час якої коригується та розвивається дитяче мовлення й особистість в цілому. Яку гру вибрати, щоб вона була не лише цікавою, а й корисною для дитини? Як методично правильно організувати й провести її, дотримуючись певної системи? Під час проведення ігор різних типів із мовленнєвими завданнями вам допоможуть запропоновані правила, які були виведені, спираючись на методику О.Барташнікова.
- Пам’ятайте, саме що в дошкільний період мовлення дитини розвивається найінтенсивніше, а головне воно гнучке для подолання мовленнєвих вад. Тому чим раніше ви звернетеся по допомогу до спеціаліста, тим швидше дитина оволодіє правильним мовленням.
- Організуйте постійне, добре освітлене робоче місце. Акуратно і зручно розмістіть ігровий матеріал, приберіть зі столу зайві речі, вимкніть радіоприймач і телевізор, подивіться на годинник, щоб зорієнтуватися, скільки часу триватиме заняття-гра.
- Не забувайте, що дитина тільки-но починає вчитися правильно розмовляти, і ваше завдання – допомогти їй у цьому.
Під час виконання ігрових завдань у неї (особливо на початкових етапах) можуть виникати труднощі. Не акцентуйте увагу на цьому, не дорікайте, коли в неї щось не виходить, якщо чогось вона не вміє . Не повторюйте за малюком неправильну вимову звуків. Розмовляйте з ним тільки правильно та своєчасно виправляйте.
- Кожна дитина – індивідуальність. ЇЇ розвиток відбувається за власними законами. Тому не порівнюйте свого малюка з однолітками, які можливо, випереджають його у своєму розвитку.
- Ніколи не відмовляйте дитині в проханні погратися з нею. Спочатку самі ознайомтеся зі змістом гри, її правилами і тільки потім своїми словами поясніть дитині, як грати в цю гру. Якщо потрібно проведіть попередню бесіду. Так ви емоційно підготуєте малюка до гри. Запропонуйте йому віршик, загадку, лічилку, закличку. Хай малюк вивчить їх разом із вами. Заохочуйте словесну творчість дітей, спонукайте їх до складання закличок та лічилок до ігор. Радійте кожному успіхові дитини разом із нею.
- Якомога більше розмовляйте з дитиною, спонукайте її до запитань. Пояснюючи говоріть чітко, виразно, спокійно. Переконайтесь, що малюк розуміє значення всіх слів. За потреби у присутності дитини зверніться до словника.
- Ігрові завдання не повинні бути занадто простими (малюкові нецікаво їх виконувати) чи складними (дитина відчуватиме невпевненість у своїх силах). Добирайте навантаження таким чином, щоб воно відповідало вікові, мовленнєвим і психофізичним можливостям дитини, було цікавим та доступним для сприймання. Фантазуйте, придумуйте власні варіанти ігор, аналогічні тим, які викликають особливі труднощі у вашої дитини. Адже найкраще знаєте свого малюка саме ви.
- Пам’ятайте що у дошкільників із мовленнєвими порушеннями страждають всі психічні процеси.
Тому під час мовленнєвих завдань дитині потрібно давати більше часу для роздумів. Не слід підганяти її з відповіддю, краще повторити завдання ще раз і тільки після невдалих багаторазових спроб натякніть в якому напрямку слід шукати вирішення цього завдання. Виявляйте свою кмітливість.
- Може статися, що дитина не спроможна виконати завдання. Запропонуйте їй полегшений варіант. Якщо ж і він не вдається – відкладіть гру і поверніться до неї завтра. Коли і наступного разу він не зможе виконати завдання, незважаючи на ваші натяки й підказки, докладно поясніть спосіб вирішення, запропонуйте спочатку легший, а потім ускладнений варіант. Через деякий час варто повернутися до цієї гри, аби переконатися, що дитина справді добре засвоїла навчальний матеріал.
- Не примушуйте дитину продовжувати гру, якщо в неї щось не виходить або вона втомилася. Внаслідок примусу у малюка виникає страх перед можливим покаранням, і вся його енергія піде не на розумову роботу, а на подолання не бажання продовжувати заняття. Це призводить до того, що дитина часто відволікається, робить багато помилок. Будьте терплячими, не виявляйте негативних емоцій, адже це може призвести до ще більшого ускладнення мовленнєвого порушення – заїкання або неврологічних розладів. Намагайтеся переключити увагу дошкільника на інший вид роботи.
- Якщо ж рівень розвитку дитини не зріс, ви припустилися помилки: підвищили вимоги, використовували занадто складні ігри; залучаючи дитину до ігрової діяльності, користувалися авторитарними методами і це звичайно негативно позначилося на емоційному самопочутті малюка, на його бажанні спілкуватися з вами у процесі гри, на його ініціативності. Проаналізуйте свою тактику і ліквідуйте перешкоди. Запам’ятайте золоте правило організації і керівництва будь-якою діяльністю дитини, в тому числі й грою: дитині має бути цікаво і комфортно!
Тільки за такою умови розвиток усіх сторін особистості малюка буде повноцінним.
- відзначайте всі досягнення дитини під час гри. Не будьте байдужими та пасивними. Намагайтесь об’єктивно оцінювати свою дитину, відзначайте сильні та слабкі риси її характеру. Лише так ви зможете виявити шляхи використання одних і коригування інших.
- Навчайте за допомогою активної дії і живого невимушеного спілкування. Саме так дитина навчиться правильно розмовляти, опанує рушійні фактори розвитку – три «само»: самоконтроль, самооцінка, способи самовдосконалення.
- Не соромтеся звертатися за допомогою логопеда. Адже тільки завдяки співпраці логопеда й батьків, використанню цікавих і доступних видів роботи у дітей нормалізується процес оволодіння мовленням.
Мовленнєва гра, за вмілого керівництва з боку дорослих, здатна творити чудеса. Щоденно проводячи ігри зі своєю дитиною, ви переконаєтесь, що саме гра для неї - найефективніший засіб навчання та виховання, коригування й розвитку мовлення, особистості в цілому. Продовжуйте активно шукати відповіді на проблемні питання, спілкуватися з малюком українською мовою, розвивати пізнавальний інтерес, допитливість. Пам’ятайте, що процес навчання мовлення дитини не може грунтуватися на простих однозначних і готових рецептах. Його кінцевий успіх багато в чому визначиться вашим творчим підходом до запропонованого матеріалу.




ПРИЧИНИ ЗАТРИМКИ МОВЛЕННЯ

Перша причина. Домінування процесу розуміння мовлення співрозмовників пригнічує процес активної мовленнєвої діяльності дитини. Вона здатна показа­ти рукою, вказати поглядом, поворотом голови без­ліч речей, про які її запитують, правильно виконати вказівки дорослого. А той очікує від неї появи перших слів, покладаючись на те, що вона розуміє їх, і не переймаючись потребою створення ситуацій пред­метної дії. Коли малюк активний у різних життєвих проявах, зацікавлено та з розумінням слухає дорос­лого, то зрештою він заговорить. Це, найімовірніше, буде «прорив» мовленнєвої активності, що приємно здивує тих, хто поруч із ним.

Друга причина. Етапи оволодіння дитиною словами-назвами тривалий час є незмінним. Дорослі просто називають предмети та об'єкти, які виклика­ють у неї інтерес, і зовсім не пояснюють їхніх ознак та властивостей, не показують, як можна діяти з ними. Розповіді, бесіди, читання творів художньої літерату­ри, спільні ігри з малюком лише поодинокі.

Третя причина. Батьки вважають, що прояви їх­ньої любові забезпечать повноцінний мовленнєвий розвиток дитини, і вживають лагідні слова до неї про­тягом перших двох років. Вони не усвідомлюють, що суто емоційне спілкування (як вид діяльності) має до­мінувати значно коротший відтинок часу.

Четверта причина. Велика кількість іграшок, яких у дитини стає дедалі більше, захоплює її. Дитині до­сить звичайного маніпулювання ними, причому вона проявляє лише звукову активність. Задоволені й до­рослі, вважаючи, що малюк уже здатний бавитися сам, не набридає їм, і що з окремих звуків неодмінно вийдуть слова.

П'ята причина. Поява дитячих слів — цілком за­кономірний процес. Дитина ще не здатна вимовити слово так, як воно звучить в устах дорослого. Роз­виненість м'язів її артикуляційного апарата ще не досконала, що й призводить до спотворення, замі­ни, пропусків звуків. Дитячий же варіант слова роз­чулює, захоплює дорослих, і вони, щоб продовжити свій емоційний стан чи викликати таку саму втіху у знайомих чи родичів, вживають це слово у власно­му мовленні. Тож дитина має спотворений зразок для наслідування і не відчуває потреби в удосконаленні своєї звуковимови.

Шоста причина. «Зчитуючи» жести, звукокомплекси, міміку дитини, батьки розуміють усе це й ураз задовольняють її потреби. Отже, для неї не актуалізу­ється потреба докладати мовленнєвих зусиль.

Сьома причина. Дорослі переважно доглядають за малюком, а мовленнєвому спілкуванню з ним не надають належного значення та ваги. Його голосові реакції залишаються поза увагою й без відповіді, сти­мулу до їх активізації та розвитку немає. Отже, збід­нене мовленнєве середовище перешкоджає мовлен­нєвому зростанню дитини. Але ж вона не має іншо­го способу навчитися говорити, як лише наслідуючи мовлення дорослих.




КОЛИ ВАРТО ЗВЕРНУТИСЯ ДО ЛОГОПЕДА?

Не в усіх дитячих садочках є логопед та дефектолог, які здатні вчасно виявити проблеми мовлення у малюка. Тому важливо вихователю вчасно помітити відхилення й порекомен­дувати батькам звернутися до фахівців. За пораду вам лише подякують, оскільки часто батьки не розуміються на тому, що є нормою для дитини того чи іншого віку.

Значні підстави звернутися до логопеда:

1)     Якщо дитина в дитинстві не «гулить» і не лепече (тобто не видає кумедних звуків типу «кхх, акхх, аги» і не повторює сама за собою склади «бу-бу-бу, та-та-та, ма-ма-ма»), варто звернутися до логопеда приблизно у перший рік.
2)   Якщо дитина в 1,5—2,5 років практично не використовує зрозумілих слів, наприклад, «мама», «баба», «бі-бі», «кіт», «пити», «йди», а говорить своєю мовою, причому багато і активно — не чекайте 3 років, негайно звертайтеся до фахівця.
3)   Якщо дитина в 1,5-3 роки уже все розуміє, а говорити не хоче, спілкується жестами і «муканням» — не чекайте, поки сама заговорить, краще перестрахуйтеся і переконайтеся, що це не алалія (відсутність або обмеженість мови у дітей внаслідок недорозвинення або пошкодження мовних ділянок головного мозку).
4)   Якщо дитина 4-5 років пом'якшує всі звуки — це можуть бути не звичайні пустощі, а серйозне мовне порушення.
5)    Якщо дитина гаркавить (картавить), гугнявить, шепелявить, тобто спотворює звуки — терміново зверніться до логопеда, не звертаючи уваги на вікові нормативи появи звуків. Спотворення — це завжди мовне порушення, і самостійно воно не виправиться.
Фахівці взагалі рекомендують перевіряти відповідність мовлення нормам раз у рік. Робити це чи ні — вирішувати батькам. Однак нехай візьмуть до відома, що довше малюк картавитиме й шепелявитиме, то міцніше закріпиться в нього неправильна вимова й важче буде в майбутньому виправити мовний дефект.





РОЗМОВЛЯЙТЕ ПРАВИЛЬНО

До 5 років діти ще не всі звуки рідної мови можуть вимовляти правильно.
До 3 років важко вимовляють такі звуки як Ч, Щ, Ж, Ш і тільки після 4 років діти володіють звуком Р. Подібні дефекти мови пов’язані з незрілістю артикуляційного апарату. При порушеннях мови дефекти вимови зберігаються і після 5 років, а інколи і в шкільні роки.
Дитина заміняє важкі для нього звуки на більш легкі за вимовою, але схожі за звучанням. В найбільш тяжких випадках порушена не тільки звуковимова, а й тембр та виразність мови.
Малюків потрібно вчити правильно вимовляти звуки в словах, ставити наголос, користуватися відповідною інтонацією, правильно дихати під час мовлення.
Вчити дитину узгоджувати слова в реченнях в роді, числі й відмінках, правильно будувати речення. При цьому слова треба вимовляти правильно і зрозуміло, вимовляючи їх до кінця.
Дивлячись дитині в лице: вона повинна бачити вашу артикуляцію. Речення повинні бути прості, але повні.
В перші місяці життя потрібно приділяти увагу емоційності, а пізніше (5-6 місяців) на простоту мови. Старайтесь переставляти слова місцями й вимовляти підряд різні форми. Говорити з невеличкими паузами – так дитині легше виділити слово в мовному потоці і розібратися в будові язика. Обов’язково залишайте місце для відповіді дитини, навіть якщо дитина не готова вам відповісти. Називайте дитину і себе в третій особі. Не забувайте, що мова, звернена до дитини, повинна бути емоційна.
А ще грайте з дитиною в мовні та пальчикові ігри, мілка моторика рук і точна артикуляція звуків знаходяться в прямій залежності. Чим більша рухова активність, тим краще розвинута мова.
Не соромтеся звертатися за допомогою до логопеда. Адже тільки завдяки співпраці логопеда й батьків, використанню цікавих і доступних видів роботи у дітей нормалізується процес оволодіння мовленням.

Поради батькам для виправлення мовлення у дитини:

1. Розмовляйте голосно, не поспішайте.

2. Коли розмовляєте чи читаєте – вимовляйте чітко кожен звук.

3. Виділяйте в слові наголос.

4. Виділяйте і дотримуйтеся правильної інтонації.

5. Не повторюйте за дитиною неправильної вимови звуків.

6. Розмовляйте з дитиною, правильно вимовляючи слова.

7. Своєчасно виправляйте неправильну звуковимову дитини.

8. Вірші, чистомовки, скоромовки стануть надійними помічниками у вихованні правильного і виразного мовлення вашої дитини.




Заїкання: що це таке, як правильно розпізнати його прояви у дитини

Заїкання — це такий дефект мов­лення, при якому найперше порушу­ється можливість вільного мовленнє­вого спілкування дитини з тими людь­ми, хто її оточує. Зовні воно вира­жене в мимовільних зупинках під час висловлювання, а також у вимушених повторюваннях окремих звуків і скла­дів. У деяких дітей заїкання супрово­джується супутніми рухами рук, ніг, голови.
Початок заїкання припадає на період інтенсивного фор­мування мовлення в дитини, тобто на вік із 2-х до 5-ти років. Усіх дітей цього віку об'єднує те, що мовленнєвий апарат у них ще не зміцнів, невитривалий і слабкий та його функ­ціонування легко порушується під впливом незначних із по­гляду дорослої людини, утім, дуже важливих для малюка впливів.
Наведемо основні впливи та причини, що при­зводять до заїкання.
Під час становлення мовлення значний відсоток дітей проходить через, так би мовити, фізіологічне заїкання, яке іноді спричинене тим, що мовленнєвий апарат дитини не встигає словесно оформляти дум­ки, що випереджають мовлення. Фізіологічне заїкан­ня буває короткочасним, не супроводжується судо­рожними та супутніми рухами і вважається «хворобою зросту», яка у 4—5 років зникає.
Проте дорослі мають пам'ятати, що фізіологічне заїкання може закріпитися та перейти у справжнє за­їкання, якщо в родині не буде нормальної, здорової обстановки та правильного мовленнєвого виховання.
Одним із поширених приводів виникнення заїкан­ня є надмірно високі вимоги, що їх деякі сім'ї ви­сувають до мовлення дитини.
Часто заїкання виникає у ді­тей на фоні недорозвинен­ня мовлення, коли в дитини не вистачає елементарного словникового запасу та гра­матичних засобів для вислов­лювання своїх думок.
Негативно впливає на стан мовлення малюка напру­жений емоційний фон, що склався у родині за різних об­ставин: тривала психотравмувальна обстановка при над­мірно жорсткому, авторитарному вихованні в родині, або навпаки, при розбещеності та відсутності вимог до дитини з боку батьків; якщо неповна сім'я, часті скандали вдома або хтось із батьків зловживає ал­коголем.
Заїкання в дитини може з'явитися і як насліду­вання однолітка чи когось із дорослих. Спілкуючись із дорослими чи з дітьми, які заїкаються, малюк по­чинає у власному мовленні відтворювати ті самі за­пинки.
Частозаїкання розвивається після перенесення дитиною важкої хвороби на тлі ослабленого орга­нізму. У такому разі заїкання може виникнути одразу чи розвиватися поступово.
Побутує думка, що заїкання проявляється вна­слідок переляку. Саме тому батьки, як правило, на­магаються пов'язати виникнення цього дефекту мов­лення саме з ним.
Однак усі перелічені ситуації частіше чи рідше мо­жуть траплятися в житті кожного малюка, проте не за­вжди в кожного у результаті виникає заїкання. Отже, це не причини, а впливи, що провокують заїкання, а причини — це слабкість нервової системи або ор­ганічні ураження кори головного мозку.
Нерідко трапляються сім'ї, де заїкається хтось із батьків. Чи обов'язково буде заїкатися дитина? Ні, не обов'язково. Іноді діти наслідують слабку нервову систему,тоді спілкування дитини з дорослим, що за­їкається, лише привід, який може викликати заїкання в малюка. Але схильність до заїкання у вигляді слаб­кої нервової системи може й не передатися у спадок, і тоді заїкання не буде.


ЗАЇКАННЯ: ЯК ПОВОДИТИСЬ БАТЬКАМ ТА ПЕДАГОГАМ

Як саме мають поводитися батьки й педа­гоги, коли помітять у малюка перші ознаки заїкання? Що треба зробити, щоб запобігти його подальшому розвитку?
Педагог дошкільного закладу має поін­формувати батьків про те, що у мовленні їх­ньої дитини стали простежуватися запинки, та порадити звернутися для консультації до логопеда і лікаря-психоневролога до дитячої поліклініки.
Батьки мають пам'ятати, що до подо­лання заїкання треба приступати одразу ж, щойно вони помітять запинки в мовленні ма­люка. Інакше заїкання може закріпитися та перейти у стійкий дефект. Що раніше роз­почати роботу, то ефективнішими будуть результати.
При перших проявах заїкання батькам, педаго­гам та усім, хто часто спілкується із дитиною, потрібно дуже дбайливо ставитися до неї.
Часто малюк спочатку не розуміє, що почав заїка­тися, — і це найкращий варіант.Однак, як правило, батьки починають фіксувати увагу на цьому дефекті: чи сварять за «баловство», чи спиняють та примушу­ють знову й знову повторювати неправильно вимов­лені слова, чи в присутності дитини обговорюють її мовлення. Це зайвий раз травмує психіку дитини, викликає в неї страх перед власним мовленням та закріплює дефект.
Навіть зовсім маленька дитина дуже швидко по­чинає усвідомлювати свої мовленнєві недоліки та болісно реагувати, а виражається це у вередуванні, упертості й навіть в агресивності.
Задача батьків і вихователів — повністю забути, вилучити з уживання у своєму лексиконі слова «не бійся», «не хвилюйся», «не заїкайся». Адже саме вони дають дитині настанову на ці відчуття, провокують ці стани й зовсім не допомагають.
Якщо малюк починає щось казати із запинка­ми, варто одразу ж йому допомогти, закінчити вимовляти за нього важке слово. Проте взагалі забороняти дитині розмовляти не слід.
Батькам удома та вихователям у дитячому сад­ку потрібно стежити за тим, щоб малюк якомога менше розмовляв, попереджувати можливі питання й прохання з боку дитини. Так, наприклад, якщо малюк хоче дістати якусь іграшку, то дорослому не треба чекати, доки він почне просити її, а самому подати.
Уважно спостерігаючи за дитиною, слід по­переджувати її бажання говорити. Рекомендуєть­ся уважно вислухати дитину, а також починати з нею фразу та промовляти її разом. Спілкуватися з дити­ною слід спокійно й доброзичливо.
Розмовляти з малюком треба у дещо сповіль­неному темпі. Звучання мовлення має бути плавним, мелодійним.

Ті самі вимоги висувають і до читання вголос. Читати книжки дитині потрібно виразно, з чіткими, осмисленими паузами та з дещо розтягнутими наго­лошеними звуками у словах. Головне — читати не­швидко! Обирати для читання рекомендується одні й ті самі казки, вірші, особливо ті, що подобаються дитині.


АУТИЗМ: ВИМУШЕНА САМОТНІСТЬ

«Він блукав, посміхався, роблячи стереотипні рухи пальцями, схрещуючи їх у повітрі. Він хитав головою зі сторо­ни в сторону, шепочучи або наспівую­чи той самий мотив із трьох нот. Він із величезним задоволенням вертів усе, що потрапляло під руку... Коли його при­водили в кімнату, він повністю ігнорував людей і швидко прямував до предметів, особливо до тих, які можна було покру­тити... Він люто відштовхував руку, якщо та з'являлася на його шляху, або ногу, яка наступила на його кубики...».
Цей опис п'ятирічного хлопчика на ймення Дональд зробив більше ніж півстоліття тому Лео Каннер у знаменній роботі «Аутичні порушення емоційного контакту» (1943).
Клінічну картину аутизму майже одно­часно описали американський психіатр Лео Каннер (1943 р.) і австрійський пе­діатр Ганс Аспергер (1944 р.), розділені війною та океаном.
За Н. Михайловою, аутизм — це зниження здатності до встановлення емоційного контакту, комунікації та соціального розвитку; «відхід» від дійсності із фіксацією на внутрішньому світі афективних комплексів і переживань. Аутизм проявляється емоційною та поведінковою відгородженістю від реальності, згортанням або повним припиненням спілкування, «зануренням у себе» або втратою емоційної та комунікативної дистанції з надлишковою, недиференційованою товариськістю і відкритістю (аутизм нав­паки), спричиненими нездатністю враховувати емоційні реакції співрозмовника, емоційною дефіцитарністю. Основними визначальними ознаками аутизму є аутичні форми контактів, розлад мови (комунікативної функції), пору­шення соціальної адаптації, розлад моторики, стереотипна діяльність, порушення розвитку.
Проблема дитячого аутизму є однією з найак­туальніших в області дитячої психіатрії. Це визначається як високою частотою розвитку таких станів (частота дитячого аутизму— 26 випад­ків на 10 000 дітей), так і певними труднощами своєчасної діагностики, відсутністю детально розробленої системи спеціалізованої допо­моги, що не може не спричиняти інвалідизації дітей, які страждають дитячим аутизмом.
У МКБ-10 ВОЗ виокремлюють «ранній ди­тячий аутизм» (або синдром Каннера) та аутистичний розлад особистості (або синдром Аспергера). Ці аутичні синдроми є глибинними розладами розвитку.
Нижче наведено ознаки, визначальні для симптомокомплексу аутичного розладу, ха­рактерні як для синдрому Каннера, так і для синдрому Аспергера.

Основні ознаки:
1)     Виражена недостатність або повна відсут­ність потреби в контактах знавколишніми.
2)   Відгородженість від зовнішнього світу.
3)   Афективна блокада — слабість емоцій­ного реагування на близьких, аж до повного збайдужіння. Нечутливість до болю, такі діти навіть при серйозних травмах не скаржаться, не шукають співчуття, тільки при огляді можна дізнатися, що вони потребують допомоги.
4)   У поведінці не проявляється диференціювання живих і неживих предметів (наприклад, із дитиною аутист буде поводитися, як із ляль­кою (протодіакризис).
5)    Спостерігаються недостатні реакції на зо­рові та слухові подразники, що уподібнює та­ких дітей до сліпих і глухих (псевдосліпота, псевдоглухота).
6)   Основна провідна ознака РДА —стерео­типність у поведінці або феномен тотожності, що проявляється:
·        у прагненні зберегти постійні, звичні умови життя, прихильності до збереження незмінності навколишнього (феномен тотож­ності) світу. Такі діти часто віддають перевагу одним і тим маршрутам під час прогулянок, однаковій обстановці, однаковій їжі. Будь-які зміни спричиняють афективні реакції, ауто-агресію. Аутисти можуть довго битися головою об стіну, їх важко вивести із цього стану. Потім вони можуть довго спати, оскільки відбувається сильне перенапруження нервової системи;
·        в опорі та страхові перед змінами, побо­юванні всього нового (неофобія);
·        у захопленні одноманітними стерео­типними примітивними рухами та діями: моторними й мовними (обертання кистей рук перед очами, перебирання пальців, згинання-розгинання кистей і передпліч, розгойдування тулубом або головою, підскакування на носках, повторення тих самих звуків, фраз тощо).
1)     Одноманітні «ігри» нагадують стереотипні маніпуляції з предметами неігрового при­значення (мотузочками, ключами, гайками, пляшечками тощо) або, рідше, з іграшками (на­приклад, одноманітне катання машинки вперед-назад). Діти годинами крутять предмети, перекладають їх із місця на місце, розкладають у певному схематичному порядку, переливають рідину з однієї посудини в іншу. Відзначається особливе «захоплення», «зачарованість» дітей такою діяльністю. Спроби відірвати їх від стереотипних занять, переключити на продуктив­ні заняття, як правило, викликають бурхливий протест, плач, лемент. В аутистів відсутня сим­волічна гра, усі їхні ігри — стереотипні.
2)    Досить характерна зорова поведінка: не­стерпність погляду в очі, «погляд, що бігає», погляд повз або «крізь» людей, фрагментар­ність зорової уваги, перевага зорового спри­йняття на периферії поля зору.
3)   Діти активно прагнуть усамітнитися, почуваються набагато краще, коли залишаються одні. Контакт із матір'ю може бути різним: поряд з індиферентністю, при якій діти не реагують на присутність або відсут­ність матері, дитина може ставитися до матері недоброзичливо й активно проганяти її від себе. Також буває симбіотична форма контакту: дитина відмовляється залишатися без матері, виявляє тривогу через її відсутність, хоча ніколи не буває ласкавою з нею.
4)   Синдром РДА відносять до синдромів перекрученого або асинхронного розвитку, для якого характерні затримка моторного роз­витку (при цьому відзначається незграбність, диспропорційність довільних рухів, затримка розвитку навичок самообслуговування) і його випередження (або своєчасність).Таке частіше спостерігають при синдромі Аспергера. В ін­ших випадках (частіше при синдромі Каннера) бувають затримка й порушення розвитку мови, насамперед її комунікативної функції:
·        у 1\3 або 1\2 дітей це проявляється в мутизмі;
·        характерні безпосередні й відстав­лені в часі ехолалії (повторення почутих слів, фраз);
·        уживання неологізмів, скандована вимо­ва, римування;
·        дитина часто говорить про себе у 2-й або 3-й особі («він», «Вася»), використовує стосовно себе дієслова в безособовій формі;
·        не використовуються міміка й жести.
11. Для синдрому аутизму як особливого раннього порушення психічного розвитку ди­тини характерний ранній прояв зазначених розладів (до 2,5 років), відсутність регресу в розвитку.
12. У 2\3 дітей із синдромом аутизму зниже­ний інтелект (частіше у випадку для синдрому Каннера).











ЯК ПІДГОТУВАТИ ДИТИНУ ДО ШКОЛИ ТА УНИКНУТИ ПОМИЛОК

Тільки відлунали перші дзвоники, запросивши цьогорічних першокласників до Країни знань, а питання підготовки до школи знову стає актуальним. Усе частіше стурбовані матусі й татусі нинішніх 5-6-річних малят запитують: як з користю організувати роботу з майбутніми школярами вдома. Подаємо пам’ятку для батьків, яка допоможе якнайкраще підготувати дитину до школи та уникнути помилок.
НЕПРАВИЛЬНО
ПРАВИЛЬНО
Використання художньої літератури
Залякувати навчанням у шко­лі, поганими оцінками, на кшталт: "Це зараз ти граєш­ся, а в школі треба працюва­ти, вчитися".
Формувати адекватне уявлення про школу, інтерес до пізнавальної та інтелектуальної діяльності.
Актуальний для дитини, розвивальний матеріал, який задовольняє її допитливість стимулює пізнавальну активність, відтак формує бажання йти до школи, аби дізнатися ще більше.
Читати нудні нотації, які не викликають у дитини жваво­го інтересу, змушувати по­вторювати абстрактні пра­вила поведінки.
Інсценізувати, "проживати" й об­говорювати з дитиною конкретні приклади з життя, разом розмірко­вувати над висновками.
Різні життєві ситуації у якісних малюнках, казках, оповідках та настільних іграх з наступною подачею правил.
Примушувати дитину до ро­зумової та навчальної діяль­ності (читати, обчислювати, писати).
Заохочувати дитину пізнавати нове через ігрову та практичну діяль­ність, пропонувати розвивальні ігри-вправи.
Ігрові завдання, об'єднані захопливим сюжетом, цікаві досліди.
Вимагати від дитини розв'я­зувати задачі та приклади, подані у сухій задидактизованій формі.
Ненав'язливо залучати дитину до пошуку відповідей на цікаві логічні завдання, задачі, приклади у різноманітній відповідній вікові діяль­ності.
Захопливі логічні та математичні завдання у настільних та рухливих іграх, бесіда за картинами та літературними творами.
Спонукати виконувати завдан­ня у прописах, що   не відпові­дають віковим особливостям.
Зміцнювати м'язи кисті руки, роз­вивати дрібну моторику під час ма­лювання, аплікації, ліплення тощо.
Нетрадиційні техніки, цікаві види образотворчості.
Нав'язувати дитині вивчення літер, змушувати читати сло­ва або речення на швидкість, незважаючи на розуміння нею прочитаного.
Багато читати дитині високоякісної художньої літератури, обговорюва­ти сюжет, образи, художні прийоми, використані автором, збагачувати словник, задовольняти природний інтерес до вивчення літер.
Найкращі зразки художнього слова, оригінальні мовленнєві завдання, бесіди, що готують до свідомого читання, прості тексти для самостійного читання.



КОЛИ ВВАЖАТИ ДИТИНУ ГОТОВОЮ ДО ШКОЛИ?

Як тільки їй виповниться 6 чи 7 років?
Мабуть, не завжди віковий чинник є вирішальним. Як на одному дереві не всі яблука дозрівають водночас, так і наші діти — комусь не рано йти до школи і в 6 років, а комусь зарано ще й у 8. Що дитина фізично вже, так би мовити, "дозріла", видно зовні: дістає рукою через середину голови протилежне вухо, з'явилися постійні зуби. Але це ще не все.
Часто вважають: якщо навчити дошкільника читати, лічити, виконувати додавання та віднімання, ознайомити з явищами навколишнього світу — він добре вчитиметься, хоча має лише 5 років. А в садочку, мовляв, йому вже нудно. Там батьки не вра­ховують, що у малюка в цьому віці ще недостатньо розвинена моторика пальців (а отже, він не зможе нормально писати), у нього ще не до кінця сформовані психологічні якості, потрібні для навчання, йому ще важко напружено працювати в дитячому колективі, він швидко втомлюється. Чому ж діти не завжди виправдовують сподівання батьків на гарні успіхи в навчанні? Спробуємо проаналізувати. Наприклад, такий момент: батьки в захопленні від здібностей і талантів свого малюка, захвалюють його. І дитина починає відчувати свою перевагу над іншими, тому вже не надто уважно слухає вчителя, оскільки впевнена, що й сама все знає і випереджає однокласників за підготовленістю. З часом такого всезнайка починають "переганяти" менш підготовлені однолітки, і це вражає його самолюбство. Він втрачає впевненість в собі і починає гірше вчитися. Тоді батьки, які не чекали такого повороту, скрутно зітхають: "Мабуть, зарано-таки нам було йти до школи".
Дитину можна вважати готовою до навчання, коли вона вміє слухати й чути, відповідати на поставлені запитання, а отже, й виконувати завдання, виділяти в них підзавдання —тобто здійснює певні мислительські операції.
Дуже важливо, щоб у дитини була сформована увага, звісно, в межах вікових можливостей. Досить часто малюкам бракує саме вміння сконцентруватися на завданні хоча б на 3-5 хвилин. Неуважний учень не може правильно виконувати завдання, робити його так, ж сказано, хоча б він був і найрозумніший. От вам і зауваження вчителя, і не такі блискучі успіхи, як очікували батьки, і їхній розпач, і претензії до педагога. Першокласник має добре орієнтуватися просторі. Адже якщо в нього не сформовані такі поняття, як «вгору», «вниз», «вправо», «вліво», можуть виникнути проблеми під час роботи із зошитом. Дитина не зможе правильно виконувати завдання, швидко реагувати на команди вчителя, як от: «Три клітинки вправо, дві—угору» тощо.
Добре навчатися допоможе розвинена пам'ять, яку можна і слід тренувати, розучуючи з сином чи донькою вірші. Чи привчаєте ви, шановні батьки, своїх малю­ків виконувати ваші прохання чи вказівки з першого разу? Погодьтеся, це досить звична ситуація, коли на вимогу батьків закінчити гру, бо час їсти або спати, син чи донька не реагують узагалі або відповідають: "Зараз, зараз", а те "зараз* ніж не наступає. Отаке невміння, чи швидше небажання, виконувати прохання-вимогу до­рослих у сім’ї переходить у садочок, а звідти — до школи. Діти не можуть правильно вдягнутися, вчасно поїсти. Вони розхристані, неохайні, бо нічого не встигають, і маючи непогану підготовку, не дуже успішно навчаються, бо весь час відволікаються. До речі, зауважу, що діти, які приходять до школи з дитсадка, більше, ніж «домашні», підготовлені до навчання і розумово, і психологічно. Вони легше входять у колектив, у них більше сформована життєва компетентність.
Бажаю успіхів у нашій спільній, такій нелегкій, але водночас радісній праці. Адже ми причетні до виховання ЛЮДИНИ, до ставлення ОСОБИСТОСТІ.
Спеціалізовані тести по діагностиці готовності дітей до школи для батьків та педагогів

 http://bezlyudivka-lyceum.edu.kh.ua/Files/downloads/2.2.%D0%94%D0%B0%D0%B3%D0%BD%D0%BE%D1%81%D1%82%D0%B8%D0%BA%D0%B0_%D0%B3%D0%BE%D1%82%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%BE%D1%81%D1%82_%D0%B4%D1%82%D0%B5%D0%B9_%D0%B4%D0%BE_%D1%88%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B8.pdf


Тест-анкета для батьків, що визначає найбільш виражену обдарованість дитини «Карта обдарованості»

Тест-анкета розроблена вченими-психологами, фахівцями в області дитячої психологи, А.А. де Хаан і Г.Кафом.
Методика адресована батькам. Віковий діапазон, в якому вона може застосовуватися, від 5 до 10 років.

Інструкція  до  проведення тесту:
Шановні батьки, перед вами 80 питань, систематизованих по десяти відносно самостійним областям поведінки і діяльності дитини. Уважно вивчіть їх і дайте оцінку вашій дитині по кожному параметру, користуючись наступною шкалою:
(++) - Якщо оцінювана властивість особистості розвинена добре, чітко виражена, виявляється часто;
(+) - Властивість помітно виражена, але виявляється непостійно;
(0) - оцінювана і протилежна властивості особистості виражені нечітко, в проявах рідкі, в поведінці і діяльності врівноважують один одного;
(-) - Яскравіше виражена і частіше виявляється властивість особистості, протилежна оцінюваній.
Оцінки ставте на аркуші відповідей (див.нижче). Оцінку за першим твердженням поміщаємо в першу клітку аркуша відповідей, оцінку по другому - в другу і т. Д.
Якщо вам важко дати оцінку, тому що у вас немає достатніх для цього відомостей, залиште відповідну клітку порожньою, але поспостерігайте за цією стороною діяльності дитини.
Попросіть інших дорослих, які добре знають дитини, наприклад бабусь і дідусів, дати свої оцінки по цій же методиці. Потім можна буде легко обчислити середні показники, що зробить результати об'єктивнішими.

Лист питань:
1. Схильний до логічних міркувань, здатний оперувати абстрактними поняттями.
2. Нестандартно мислить і часто пропонує несподівані, оригінальні рішення.
3. Вчиться новим знанням дуже швидко, все "схоплює на льоту».
4. У малюнках немає одноманітності. Оригінальний у виборі сюжетів. Зазвичай зображує багато різних предметів, ідей, ситуацій.
5. Виявляє велику цікавість до музичних занять.
6. Любить складати (писати) розповіді або вірші.
7. Легко входить в роль будь-якого персонажа, людини, тварини і інших.
8. Цікавиться механізмами і машинами.
9. Ініціативний в спілкуванні з однолітками.
10. Енергійний, справляє враження дитини, що потребує великого обсягу рухів.
11. Виявляє велику цікавість і виняткові здібності до класифікації.
12. Не боїться нових спроб, прагне завжди перевірити нову ідею.
13. Швидко запам'ятовує почуте і прочитане без спеціального заучування, не витрачає багато часу на те, то потрібно запам'ятати.
14.Становітся вдумливим і дуже серйозним, коли бачить гарну картину, чує музику, бачить незвичайну скульптуру, красиву (художньо виконану) річ.
15. Чуйно реагує на характер і настрій музики.
16. Може легко побудувати розповідь, починаючи від зав'язки сюжету і кінчаючи дозволом будь-якого конфлікту.
17. Цікавиться акторською грою.
18. Може легко лагодити зіпсовані прилади, використовувати старі деталі для створення нових виробів, іграшок, приладів.
19. Зберігає упевненість в оточенні незнайомих людей.
20. Любить брати участь в спортивних іграх і змаганнях.
21. Вміє добре викладати свої думки, має великий словниковий запас.
22. Винахідливий у виборі і використанні різних предметів (наприклад, використовує в іграх не тільки врушка, але і меблі, предмети побуту та інші засоби).
23. Знає багато про такі події і проблеми, про які його однолітки зазвичай не знають.
24. Чи здатний складати оригінальні композиції з квітів, малюнків, каменів, марок, листівок і т.д.
25. Добре співає.
26. Розповідаючи про щось, вміє добре дотримуватися обраного сюжету, не втрачає основну думку.
27. Чи змінює тональність і вираз голосу, коли зображує іншу людину.
28. Любить розбиратися в причинах несправності механізмів, любить загадкові поломки.
29. Легко спілкується з дітьми і дорослими.
30. Часто виграє в різних спортивних іграх у однолітків.
31. Добре уловлює зв'язок між однією подією та іншою, між причиною і наслідком.
32. Чи здатний захопитися, піти «з головою» в цікавить його.
33. Випереджає своїх однолітків у навчанні на рік чи на два, тобто реально повинен би вчитися в більш старшому класі, ніж вчиться зараз.
34. Любить використовувати який-небудь новий матеріал для виготовлення іграшок, колажів, малюнків, в будівництві дитячих будиночків на ігровому майданчику.
35. У гру на інструменті, в пісню або танець вкладає багато енергії і почуттів.
36. Дотримується лише необхідних деталей в розповідях про події, все неістотне відкидає, залишає головне, найбільш характерне.
37. Розігруючи драматичну сцену, здатний зрозуміти і зобразити конфлікт.
38. Любить малювати креслення і схеми механізмів.
39. Вловлює причини вчинків інших людей, мотиви їх поведінки. Добре розуміє недомовлене.
40. Бігає швидше за всіх в дитячому саду, в класі.
41. Любить вирішувати складні завдання, що вимагають розумового зусилля.
42. Чи здатний по-різному підійти до однієї і тієї ж проблеми.
43. Виявляє яскраво виражену, різнобічну допитливість.
44. Охоче ​​малює, ліпить, створює композиції, що мають художнє призначення (прикраси для будинку, одягу і т.д.), у вільний час, без спонуки дорослих.
45. Любить музичні записи. Прагне піти на концерт або туди, де можна слухати музику.
46. ​​Вибирає в своїх розповідях такі слова, які добре передають емоційні стани героїв, їх переживання і почуття.
47. Схильний передавати почуття через міміку, жести, рухи.
48. Читає (любить, коли йому читають) журнали і статті про створення нових приладів, машин, механізмів.
49. Часто керує іграми і. заняттями інших дітей.
50. Рухається легко, граціозно. Має хорошу координацію рухів.
51. Спостерігачі, любить аналізувати події і явища.
52. Чи здатний не тільки пропонувати, але і розробляти власні і чужі ідеї.
53. Читає книги, статті, науково-популярні видання з випередженням своїх однолітків на рік або на два.
54. Звертається до малюнка або ліплення для того, щоб висловити свої почуття і настрій.
55. Добре грає на якомусь інструменті.
56. Вміє передавати в розповідях такі деталі, які важливі для розуміння події (що зазвичай не вміють робити його однолітки), і в той же час не упускає основної лінії подій, про які розповідає.
57. Прагне викликати емоційні реакції у інших людей, коли про щось із захопленням розповідає.
58. Любить обговорювати винаходи, часто замислюється про це.
59. Схильний приймати на себе відповідальність, що виходить за рамки, характерні для його віку.
60. Любить ходити в походи, грати на відкритих спортивних майданчиках.
61. Чи здатний довго утримувати в пам'яті символи, букви, слова.
62. Любить пробувати нові способи вирішення життєвих завдань, не любить вже випробуваних варіантів.
63. Вміє робити висновки і узагальнення.
64. Любить створювати об'ємні зображення, працювати з глиною, пластиліном, папером і клеєм.
65. У співі і музиці прагне виразити свої почуття і настрій.
66. Схильний фантазувати, прагне додати щось нове і незвичайне, коли розповідає про щось вже знайоме і відоме всім.
67. З великою легкістю драматизує, передає почуття й емоційні переживання.
68. Проводить багато часу над конструюванням і втіленням власних «проектів» (моделі літальних апаратів, автомобілів, кораблів).
69. Інші діти вважають за краще вибирати його як партнера в іграх і заняттях.
70. Вважає за краще проводити вільний час в рухливих іграх (хокей, баскетбол, футбол і т.д.).
71. Має широке коло інтересів, ставить багато питань про походження і функції предметів.
72. Чи здатний запропонувати велику кількість найрізноманітніших ідей і рішень.
73. У вільний час любить читати науково-популярні видання (дитячі енциклопедії і довідники), робить го, як правило, з великим інтересом, ніж читає художні книги (казки, детективи і ін.).
74. Може висловити свою власну оцінку творам мистецтва, намагається відтворити те, що йому сподобалося, в своєму власному малюнку або створеній іграшці, скульптурі.
75. Складає власні, оригінальні мелодії.
76. Вміє в оповіданні зобразити своїх героїв дуже живими, передає їх характер, почуття, настрої.
77. Любить ігри-драматизації.
78. Швидко і легко освоює комп'ютер.
79. Має даром переконання, здатний вселяти свої ідеї іншим.
80. Фізично витриваліший однолітків.

Обробка результатів тесту:
Порахуйте кількість плюсів і мінусів по вертикалі (плюс і мінус взаємно скорочуються). Результати підрахунків напишіть внизу, під кожним стовпчиком. Отримані суми балів характеризують вашу оцінку ступеня розвитку у дитини наступних видів обдарованості:

• інтелектуальна (1-й стовпець аркуша відповідей);
• творча (2-й стовпець аркуша відповідей);
• академічна (3-й стовпець аркуша відповідей);
• художньо-образотворча (4-й стовпець аркуша відповідей);
• музична (5-й стовпець аркуша відповідей);
• літературна (6-й стовпець аркуша відповідей);
• артистична (7-й стовпець аркуша відповідей);
• технічна (8-й стовпець аркуша відповідей);
• лідерська (9-й стовпець аркуша відповідей);
• спортивна (10-й стовпець аркуша відповідей).

Лист відповідей:
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10
11 12 13 14 15 16 17 18 19 20
21 22 23 24 25 26 27 28 29 30
31 32 33 34 35 36 37 38 39 40
41 42 43 44 45 46 47 48 49 50
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60
61 62 63 64 65 66 67 68 69 70
71 72 73 74 75 76 77 78 79 80

І не забувайте, що талант має властивість довгий час вести "прихований спосіб життя" і не проявляється бурхливо і яскраво!
Тест:Перевіряємо хід розвитку мовлення дитини

В середині 70-х дефіцит мови спостерігався у 4% дітей. За останні 20 років цей показник зріс більш ніж у 6 разів. До порушень розвитку мовлення можна навести безліч факторів, починаючи від особливостей внутрішньоутробного розвитку дитини,пологів, екології та зайнятості батьків. Саме тому важливо приділяти значну увагу розвитку мовлення вашої дитини.

Простий тест, який допоможе вам зрозуміти, що мова розвивається нормально: 
•         в 3 місяці дитина повертає голову, коли ви звертаєтеся до неї;
•         в 4-6 місяців у дитини присутні лепетні звуки, вона шукає джерело звуку;
•         в 7 місяців впізнає голоси близьких йому людей;
•         до 9 місяців у дитини спостерігається белькотіння, вона повторює за дорослим звуки;
•         в 2 роки дитина говорить кілька слів, деякі діти можуть будувати фрази із 2-3-х слів; дитина показує зображення на зображенні;
•         в 3 роки відповідає на просторові питання "що?", "де?", Визначає поняття "верх", "низ". Може розповісти про щось, використовуючи кілька пропозицій, нехай коротких і не поширених. Грає в сюжетні ігри. 
Якщо у вашої дитини все в порядку з мовним розвитком - вітаємо! У будь-якому випадку, якщо ви хоч трохи будете приділяти час правильному розвиткові мови дитини, то це буде колосальний внесок в його розвиток в цілому (мислення, увагу, спілкування з оточуючими - розвиватиметься все те, що тісно пов'язано з промовою).

Що ж робити, якщо у вашої дитини проблеми з промовою?

•         По-перше, необхідно знати етапи розвитку мови, які не важко знайти.
•         По-друге, необхідно обстежитися у фахівців, а також привчайте дітей читати книжки, малювати, ліпити, рвати папір, розвивайте дрібну моторику пальців рук.
•         По-третє, займайтеся з дитиною її загальним розвитком.
Головне - не втратити час. Починати заняття потрібно якомога раніше,тому що для нормального всебічного розвитку дитини потрібно найбільш ефективна допомога, надана з народження до 5 років, в період активного становлення мови. 



ДИТЯЧІ ВЕРЕДУВАННЯ І БОРОТЬБА З НИМИ

Вередлива дитина – джерело постійних конфліктів, неврозів і стресових ситуацій для дорослих. Вередування не на користь і самому малюкові: він стає нервовим, постійно збудженим, через що з ним уникають конфліктувати однолітки. До того ж таке явище як вередливість не просто неприємне, а й небезпечне, бо може перерости в серйозне захворювання.
Батькам, вихователям і вчителям важливо знати, якими ж зовнішніми виявами характеризується вередливість, у чому причина її виникнення, як запобігти перетворенню її на рису характеру і як працювати з дитиною, щоб нівелювати це явище.
Фізіологічні причини вередування:
1. Негативні впливи на нервову систему дитини захворювань перенесених матір’ю під час вагітності, зокрема інфекційних, а також приймання нею в цей період певної категорії ліків.
2. Ускладнені пологи, зокрема застосування щипців.
3. Захворювання, перенесені дитиною, лікування антибіотиком, застосування наркозу.
4. Незадовільне самопочуття (короткочасне і тривале).
5. Перевтома, виснаження нервової системи та всього організму.
6. Спадкова нервозність.
7. Адаптаційний період, різка зміна звичного стереотипу життя.
8. Нетривалий фізіологічний дискомфорт.
Розглянемо деякі з причин докладніше. Під час хвороби організм дитини мобілізує свої сили, спрямовуючи їх на виживання. Ця внутрішня боротьба виснажує нервову систему малюка, від чого він до всього байдужіє, або стає надмірно дратівливим.
У такий момент досить навіть незначного подразника, щоб вивести дитину з рівноваги, викликати сльози. Отже, коли дитина хворіє, з нею слід поводитися з особливою увагою. Намагайтеся не провокувати бурхливих виявів незадоволення малюка: не готуйте справ, яких він не любить, не залишайте його самого, не вимикайте на ніч світло, якщо дитина боїться темряви. Не варто після хвороби раптово змінювати розпорядок дня дитини, що склався за цей час. Треба чітко нормувати режим її праці й відпочинку. Неприпустимо, щоб виснажена хворобою дитина інтенсивно вивчала новий матеріал (англ. мова, музика тощо) намагаючись надолужити прогаяне, бо перевантаження організму призводить, як правило, до ускладнень, нервових зривів і навіть психічних порушень, першим симптомом яких і стає вередливість.
Випадки вередливості дітей частішають навесні, коли організмові малюка бракує вітамінів і в період адаптації до нового режиму, нових умов життя (наприклад, коли дитина починає відвідувати дитячий садок, вступає до школи, коли повертається до школи чи дитсадка після тривалих літніх канікул).
Нервозність, успадкована від батьків, небезпека подвійна. Оскільки в таких сім’ях дорослі, зазвичай, не здатні створити умови для правильного виховання дитини, що тільки поглиблює її хворобливі нахили. Нервові діти надзвичайно вразливі: їх легко образити, роздратувати вони втрачають контроль через найменші дрібниці.
Малі діти, часто не усвідомлюючи, що вони просто голодні, виявляють надмірну дратівливість. Аналогічною буде реакція, якщо малюка не поклали вчасно спати, або розбудили, коли він ще не виспався, отже необхідно подбати про достатню тривалість нічного сну.
Після надмірного сміху бувають великі сльози. Це стосується і дитячої поведінки. Інтенсивні рухливі ігри, перегляд гостросюжетних мультфільмів забирають у малюка багато енергії, що приводить до нервового виснаження, й зумовлює різкий перехід від радості до сліз, вередування. Найкращий спосіб уникнути такої ситуації – покласти дитину спати.
Причини вередливості, зумовленої неправильним вихованням:
1. Копіювання поведінки іншої людини.
2. Неправильна спрямованість родинного виховання.
3. Тривале перебування дитини сам на сам з непосильними для неї проблемами.
4. Невміння розподілити час та організувати своє дозвілля.
5. Відсутність інших шляхів для самоствердження та самореалізації.
6. Прагнення привернути до себе увагу.
7. Спроба розважитися.
Прорахунки у родинному вихованні різноманітні. Деякі батьки намагаються виконати будь-яку дитячу забаганку. Дитина сприймає це як належне, і тому, коли її волю виконують раптом не відразу, або несподівано у чомусь відмовляють, вона виявляє бурхливий протест (крик, сльози, тощо). Якщо внаслідок таких дій малий отримує бажане, стереотип поведінки закріплюється, і здоровий та веселий малюк поступово стає нервовим та дратівливим. Такій дитині дуже важко адаптуватися до колективу, вимог освітнього закладу. Дитині треба показати, що плачем, криком та істерикою вона нічого не досягне.
На формування хибного стилю виховання в сім'ї можуть вплинути хронічні захворювання дитини. Співчуваючи малюкові, дорослі часто прагнуть оберігати його від всього складного чи небезпечного.
Під оболонкою вередування іноді може ховатися розгубленість дитини перед непосильною роботою чи надмірними вимогами.
Невміння дитини розподілити свій час призводить до того, що вона постійно щось не встигає зробити, а отже нервує і вередує. Набридає дорослим своїми примхами і малюк, не здатний організувати своє дозвілля.
Нерідко трапляється, що дитина не може ствердитися в сім'ї чи дитячому колективі. Тоді вона намагається ствердитися, вередуючи серед близьких та однолітків. Отже, і в сім'ї, і в освітніх закладах на першому місці має стояти завдання – допомогти дитині знайти себе.
Дитина ще може бачити у вередуванні спосіб розважитися, якщо їй набридає одноманітність життя. Якщо урізноманітнити щоденну діяльність дитини, звичка вередувати зникне автоматично.
Не можна перевиховати дитину не усунувши причину вередливості.
Залякування та покарання також неприпустимі, оскільки вони розхитують і без того травмовану нервову систему вихованця.
Лишається єдиний спосіб правильне, розумне, людяне і досить суворе виховання, здатне цілковито нейтралізувати цю ваду і дати суспільству гідного громадянина.


ЯК ЗГАСИТИ СПАЛАХ АГРЕСІЇ У ДИТИНИ?

Існує багато способів згасити агресію дитини, але ми не завжди вчасно про них згадуємо. Часто, зіткнувшись з виявом дитячої агресії, дорослий відчуває себе безпорадним і не знаходить (а то й не шукає) кращого виходу, як самому відповісти аналогічно (накричати, стукнути, тупнути). Цим стверджує дозволеність брутальної поведінки. До того ж, привчає дітей заспокоюватися тільки після того, як хтось сильніший із зовні придушить вираження їхніх емоцій, а маємо учити малюка керувати своїми емоціями, виражати їх адекватно до ситуації, показувати різні шляхи вивільнення енергії.
Агресивні діти використовують будь-яку можливість, аби штовхати, бити, щипати інших. Їхні вчинки часто мають провокаційний характер. Щоб викликати відповідну агресивну поведінку вони завжди готові розлютити маму, вихователя, однолітків. Наприклад, така дитина буде свідомо вдягатися якомога повільніше, відмовиться мити руки, збирати іграшки, поки не розлютить маму, не почує її крик та не отримає від неї ляпас. Після цього дитина сама готова заплакати, а заспокоїться лише тоді, коли мама почне втішати та приголубить її. Дивний спосіб привернути увагу, але для такої дитини це єдиний механізм зниження психоемоційного напруження.
Причина агресивності майже завжди - це сімейне неблагополуччя.
Більшість дітей виховується в сім'ях, де агресивність проявляється в поведінці батьків.
А іноді дорослі бувають надмірно поступливими й безпорадними, коли діти проявляють агресивність у поведінці. Дитина може маніпулювати дорослими, зловживати їхнім добрим ставленням.
Як же можна вплинути на небажані прояви агресії дитини?
Вважається, що стосовно агресивних дітей дорослі ні в якому разі не повинні виявляти агресивність у відповідь. Коли агресивну поведінку суворо карати, дитина під впливом страху навчиться придушувати власні вияви агресивності, але це не означає, що таким чином зменшиться її гнів і почуття помсти. Та агресивність, яку придушують удома або в дитячій установі, буде виявлятися в інших місцях: на вулиці, в гостях… Таке явище називається перенесенням агресивності. Уміння дорослих володіти собою - найкраща гарантія розвитку самовладання в дітей. Дорослі повинні приділяти дитині більше уваги, в певній ситуації проявляти більше рішучості. Така поведінка дорослих заспокоює дітей, позитивно впливає на їх стан.
Не можна карати і сварити. Коли батьки сварять дитину, стверджуючи, що вона боягуз, ледар, ідіот, негідник, то дитина вірить в сказане. Слова для неї значать лише те, що значать. Будь-яке твердження сприймається однозначно: ніякого переносного смислу.
Слід запам’ятати:
- якщо дитину постійно примушують – вона вчиться ненавидіти;
- якщо дитина живе у ворожнечі – вона вчиться агресивності;
- якщо дитину висміюють – вона стає заляканою;
- якщо дитина зростає в докорах – вона починає жити з почуттям провини.
І навпаки:
- якщо дитина живе в терпимості – вона вчиться сприймати інших;
- якщо дитину підбадьорюють – вона починає вірити в себе;
- якщо дитину хвалять – вона вчиться бути вдячною;
- якщо дитина зростає у чесності – вона вчиться бути справедливою;
- якщо дитина живе у безпеці – вона вчиться вірити людям;
- якщо дитину підтримують – вона вчиться цінувати себе.
Раніше для зняття агресії використовували предмети – замінники «ворога» (гумові груші, подушки тощо). На сьогоднішній день не рекомендується використовувати такі предмети, тому що, зриваючи злість на груші, малюк мститиме уявному ворогові і задоволення одержить аморальне: «Ух! Помстився – так йому й треба!». Сьогодні дитина відлупцює грушу, а завтра… чому б не кішку або песика чи молодшу дитину і так далі.
Можна спробувати розвеселити дитину, згасивши тим самим спалах агресії.
Допомагають активні рухи – ходіння та біг по килимках - матрацах з різними наповнювачами (каштанами, жолудями, ґудзиками, галькою).
Щоб перебороти негативні емоції, запропонуйте дитині посидіти хвилинку на стільчику, який забере його гнів. (Гра «Заспокійливий стілець»)
Переключити дитину зі зла на добро – пропозиція допомогти «Допоможи мені, будь ласка, зібрати, намалювати, полити і т.д.»
Запропонуйте дитині «намалюй свій гнів», пожмакати його і викинути, або розмалювати образу веселими фарбами.
Також допомагає гра на музичних інструментах. Діти, які поводяться агресивно полюбляють бути в центрі уваги, тому варто віддавати їм провідні ролі в танцях, рухливих іграх, бути помічником вихователів.


ГІПЕРОПІКА,АБО ВЕЛИКА ПОМИЛКА БАТЬКІВ У ВИХОВАННІ ДИТИНИ

«Любові багато не буває» - часто так думають більшість жінок, особливо ті, яким пощастило стати матерями. Всю свою турботу, ніжність і любов вони готові віддавати малюкові сповна. Матері не замислюються, що всього має бути в міру, а надлишок чого-небудь, у тому числі і турботи, може загрожувати поганими наслідками і вкрай негативно позначитися на подальшому формуванні особистості дитини.
Для початку варто розібратися, що таке гіперопіка. Гіперопіка (від грец. Hyper - понад) - це надлишкова турбота, яка проявляється в тотальному контролі над життям дитини, обмеження її прав, прийнятті рішень за неї і надмірному тиску.
Причинами гіперопіки можуть виступати психологічні проблеми батьків: боязнь залишитися одному, психологічна залежність, проектування моделі виховання в батьківській родині на свою дитину, нереалізована потреба в афіліації (емоційній близькості) і т.п. Тому часто прояв зайвої протекції може бути неусвідомленим. Мамі здається, що вона щиро віддає все краще дитині і вимагає за це вдячність і визнання, але, на жаль, гіперопіка рідко цінується дітьми, а навпаки - починає дратувати, і, дорослішаючи, дитина сама намагається розірвати цю нитку, якою мама її до себе прив'язує.
У чому ж виявляється гіперопіка? По-перше, у прагненні матері все вирішувати за дитину, що вже підросла: що їй їсти, що одягати, з ким дружити, у що грати, що читати і так далі. Список сфер життя дитини, які потрапляють під мамин контроль - нескінченний.
По-друге, навіть якщо дитині під силу та чи інша задача, все одно за неї візьметься мама. Вона завжди прагне вирішувати проблеми за неї, не даючи права на прояв самостійності і твердості характеру.
По-третє, мама відповідає за вчинки своєї дитини, позбавляючи її вміння брати на себе відповідальність.
По-четверте, мама не дає права на особистий простір, займаючи його собою і своєю увагою. Межі внутрішнього світу дитини безцеремонно порушуються вторгненням матері.
Цей список можна продовжити ще десятками пунктів, але суть очевидна: гіперопіка - це всеохоплюючий контроль і надмірна турбота, наслідки яких можуть бути досить жалюгідними. Діти, які ростуть при такій моделі виховання, часто стають несамостійними, невпевненими у собі та своїх силах, нездатними до прийняття рішень і відповідальності. З дитинства на них починають навішувати ярлики на кшталт: «мамин синочок», «ніженка», «розмазня» і т.п., що ще більше погіршує ситуацію і принижує особистість дитини.
Що ж робити, щоб знайти в собі мудрість і не стати «мамою-квочкою»? Перш за все, потрібно зрозуміти, що дитина - це окрема особистість. Їй дана її життя і шлях, по якому вона повиннна пройти сама, без Вашої допомоги. Потрібно поважати дитину, її вибір, нехай навіть він здається Вам не зовсім правильним, але всім властиво помилятися і для того, щоб отримати життєвий досвід, Ваша дитина теж повинна «набити пару шишок». Також мамі потрібно зайнятися своїм життям і усвідомити, що її світ - це не тільки дитина, але також і інші справи, захоплення, робота, чоловік, хобі і т.д. Дайте більше свободи своїй дитині, будуйте стосунки з нею на позиціях взаємоповаги, довіри, свободи і любові, тоді Вам вдасться виховати самостійну і незалежну особистість.


СИН І ДОНЬКА: ЧИ ОДНАКОВО ВИХОВУЄМО?

І синів і дочок ми однаково хочемо бачити добрими, порядними, працелюбними людьми. Однак часто навіть підсвідомо намагаємося розвивати у дівчаток ніжність, чуйність, акуратність, прагнення до краси, у хлопчиків – сміливість, рішучість, лицарство. Тобто так чи інакше формуємо передумови майбутніх чоловічих і жіночих якостей. І це природно, бо якщо не закласти такі основи у дошкільному віці, згодом може виявитися вже запізно – змужнівши, колишні хлопчики та дівчатка перетворюються на чоловіків та жінок, але зі своїми сімейними та соціальними ролями справлятимуться погано. Це може стати причиною нещасливого особистого життя, зруйнованого шлюбу…
Фізичні й фізіологічні відмінності проявляються у розвитку хлопчиків і дівчаток дуже рано. Це різниця у зрості, вазі, об’ємі грудної клітки, в обмінних процесах (у хлопчиків добова витрата енергії дещо вища, ніж у дівчаток), у фізичних можливостях (хлопчики краще бігають, метають на відстань і т.п.) а в дівчаток кращі показники щодо гнучкості, ліпше розвинута дрібна моторика тощо.
Помітні й відмінності у психіці. Хлопчики, як правило, бавляться у більш динамічні, емоційні ігри, ніж дівчатка. Тому їх значно важче заспокоїти. Дівчатка надають перевагу спокійнішим іграм. Хлопчики люблять гратися з хлопчиками, а дівчатка з дівчатками. Дещо різна у них і манера малювати: у хлопчиків малюнки схематичніші, сюжети пов’язані з технікою, динамікою; у дівчаток зображення мають більш завершений характер, присутні елементи декоративності.
Якщо запитати дітей, ким вони хочуть бути, хлопчики й дівчатка назвуть, як правило, найбільш характерний для представників своєї статі фах. Дівчатка відзначаються більшою залежністю від дорослих, хлопчики – бажанням бути самостійними.
Суттєве значення має вплив ровесників (в першу чергу одної статі з дитиною), але найважливішим і вирішальним фактором є сім'я. Під впливом батьків, бабусі і дідуся, інших близьких родичів у дитини формується поняття, яким саме має бути хлопчик або дівчинка, чим має цікавитися, якій праці слід надавати перевагу. Таким чином дитина ніби програмується на подальше.
Хоча батьки, як правило, кажуть, що синів і дочок вони виховують однаково, це зовсім не так. З того моменту, коли немовля загортають у блакитну або рожеву ковдру, з ним починають поводитися відповідно до статі – і це знаходить відображення навіть у тоні голосу дорослого, у манері спілкування з дитиною.
Особливо неоднаково ставляться до синів і дочок батьки. Після 1-го року життя татусі значно більше спілкуються з синами, але чуйніше втішають дівчаток, коли ті засмучені. Спеціальні дослідження показали, що дівчатка в родині отримують більше емоційного тепла, уваги та схвалення. Хлопчиків карають частіше. Підмічено також, що матері терпиміше ставляться до синів, а батьки до дочок. Старші брати і сестри також можуть бути прикладом для наслідування. Наприклад, дівчатка, у яких є старші брати, частіше стають «бешкетницями», а хлопчики під наглядом старших сестер перетворюються на вразливих і ніжних (це також слід враховувати батькам). Але найсильніше, звичайно, діє приклад тата – для сина, і мами – для дочки. Одна мама дратівлива, нестримана, постійно гиркає на слухняного чоловіка… Такою може стати в майбутньому її дочка, але, якщо не випаде їй зустріти до пари собі спокійного та покірливого – стане нещасною, а можливо, й втратить сім'ю. У іншої матері дочка, навпаки, перейме лагідність, спокій, миролюбність. Хлопчики підсвідомо так само наслідують своїх тат. Але це не обов’язково. У дуже жіночої матері може вирости справді мужній, вольовий син. У мужнього батька – ніжна донька. В сім'ях, де мати сама виховує дитину, необхідне хоча б епізодичне залучення до виховання близьких родичів – чоловіків: дідуся, дядька. Спілкування з ними у суто чоловічих видах діяльності (конструювання, допомога у лагодженні побутових приладів та ін.) дуже корисна для хлопчиків. Та й для дівчаток, звичайно.
Виховуючи основи мужності, важливо щоб перед очима дітей був приклад чудової взаємодії тата й мами по домашньому господарству. Найкраще, коли батько бере на себе всю важку фізичну працю. Подібним чином слід розподіляти трудові обов’язки вдома між братом і сестрою. Хлопчикові доручають роботу, що вимагає фізичних зусиль, а дівчинці дають завдання, для виконання яких потрібні ретельність, старанність, майстерність, смак. Добре, коли мама залучає доньку – дошкільницю до приготування страв, шиття, вишивання. Не треба соромити дівчинку, якщо вона виявляє інтерес до своєї зовнішності (гірше, якщо такого інтересу зовсім немає), необхідно заохочувати всі прояви ніжності, турботи про молодших. Поспостерігайте, як ваша донька поводиться під час конфліктів з ровесниками, адже саме в дошкільному віці слід починати вчити її терпимості, миротворності, вміння вибачати.
Хлопчиків виховувати дещо складніше, оскільки процес статево-рольової соціалізації у них більш суперечливий. І найбільше проблем виникає, коли батька або немає, або він самоусувається від виховання. Тоді хлопчик 4-5 років, підсвідомо шукаючи приклад для наслідування, може знайти його десь на стороні. Виховуючи хлопчиків, батьки іноді надто пестять їх, надміру опікуються ними, позбавляють змоги робити вольові вчинки, забувають про формування бажання бути захисником, добрим заступником для слабших.
Почніть з малого – хай ваш син принесе вам окуляри чи газету з темної кімнати, погладить у вашій присутності сусідського собаку, допоможе нести мамі сумку, разом з татком полагодить щось.
Безумовно, батькам необхідно найсерйознішу увагу звертати на такі відхилення у поведінці хлопчиків, як жорстокість і агресивність. У дошкільному віці майже всі хлопчики полюбляють військові ігри. Це природна потреба – хоча б у грі відчути себе героєм мужнім, незборимим. І тут дуже важливо не просто дати синові змогу гасати з іграшковою зброєю, а запропонувати йому гру героїчного характеру. Внесіть у сюжет моральний зміст, наприклад, рятувальники рятують людей під час повені, землетрусу; сміливі козаки визволяють з полону своїх земляків або щось інше. Краще використати сюжети казок. Під час таких ігор ви можете переключити дитину з агресії на добрі вчинки, що вимагають мужності й сміливості.
Незалежно від того, хто зростає у вашій сім'ї – майбутня жінка, чи чоловік, - зробіть усе, щоб виховати у малюка позитивне ставлення до дарованої природою соціальної ролі. І звичайно, як хлопчиків, так і дівчаток виростити дійсно добрими, чуйними, розумними людьми.


ЯК ТРЕБА ЗАОХОЧУВАТИ, ТА ЯК НЕ МОЖНА КАРАТИ ДОШКІЛЬНИКА?

Як треба заохочувати дошкільника:

1. Похвала та заохочення мають переважати над покараннями.
2. Використовувати невеликі подаруночки, але не задарювати дитину.
3. Хвалити малюка, говорячи приємні слова та фрази.
4. Давати особисті почесні доручення, коли дитину просять щось зробити, підкрес­люючи важливість справи.
5. Винагороджувати не тільки за результат, але й за старанність та спробу виконати доручення якнайкраще.

Як не можна карати дошкільника:

1. Мовчанням.
Бойкот викликає у малюка велике психічне напруження.
2. Словами "Я тебе більше не люблю".
Позбавлення любові — найжорстокіше покарання за умови, що дитина, справді, звикла бути оточена любов'ю.
3. Фізично, оскільки таке покарання викликає лише страх і робить дітей жорстокими.
4. Криком, який дошкільники сприймають як словесне биття.
5. Надмірно застосовувати покарання, адже у вихованні дитини заохочень має бути більше, ніж покарань.
6. Застосовувати покарання через деякий проміжок часу після провини — малюк не зрозуміє, за що його карають.
7. Постійно дорікати та нагадувати про колишні провини.

Висловлювання підтримки:

- Ти зараз правильно зробив.
- Чудово!
- У тебе вийшло.
- Правильно!
- Це добре!
- Чудова робота!
- Я знав, що ти можеш зробити це!
- Ти швидко вчишся.
- Ти працюєш дуже старанно!
- Я не зміг би зробити краще.
- Ще трохи часу, і у тебе вийде.
- Ти робив це так швидко.
- Це найкраще!
- Просто чудово!
- Ти зробив це дуже добре!
- Я дуже пишаюся тобою!
- Приємно вчити розумних дітей!
- Велике тобі спасибі!
- Ти зараз на правильному шляху.


ПРАВИЛА ЕФЕКТИВНОГО СПІЛКУВАННЯ З ДИТИНОЮ

Правило 1.
Слухаючи дитину, дайте їй зрозуміти і відчути, що ви розумієте її стан, почуття, пов'язані з тією подією, про яку вона вам розповідає. Для цього вислухайте дитину , а потім своїми словами повторіть те, що вона вам розповіла. Ви вб'єте відразу трьох зайців:
- Дитина переконається, що ви її чуєте;
- Дитина зможе почути саму себе як би з боку і краще усвідомити свої почуття;
- Дитина переконається, що ви її зрозуміли правильно.
Поглинений проблемою або чимось ще засмучений, зазвичай втрачає відчуття перспективи. Уважно слухаючи, ми допомагаємо дитині розібратися в питанні «переварити» проблему.
Правило 2.
Слухаючи дитину, стежте за її мімікою і жестами, аналізуйте їх. Іноді діти запевняють нас, що у них все гаразд, але тремтяче підборіддя або блискучі очі говорять зовсім про інше. Коли слова й міміка не збігаються, завжди віддавайте перевагу міміці, виразу обличчя, позі, жестам, тону голосу.
Правило 3.
Підтримуйте і підбадьорюйте дитину без слів. Посміхніться, обійміть, підморгніть, поплескайте по плечу, кивайте головою, дивіться в очі, візьміть за руку.
Правило 4.
Слідкуйте за тим, яким, тоном ви відповідаєте на питання дитини. Ваш тон «говорить» не менш ясно, ніж ваші слова. Він не повинен бути глузливим. У вас може не бути готових відповідей на всі питання.
Правило 5.
Заохочуючи дитину , підтримуйте розмову, демонструйте вашу зацікавленість в тому, що вона вам розповідає. Наприклад, запитайте «А що було далі?» Або «Розкажи мені про це ... »


Все про Плаксиву дитину

Маленькі діти часто плачуть. Це твердження ні в кого не викликає сумніву. Поки ваша дитина ще маленька, ви ледь встановлюєте причину плачу. Це може бути голод, мокрий підгузник, незручний одяг, перегрівання або, навпаки, холод, бажання поспілкуватися або кольки в животику.
Малюк зростає. Він плаче менше, тому що може розповісти дорослому, що його бентежить або чого йому хочеться. Точніше, деякі діти плачуть менше. А деякі — так само багато, як і раніше. Вони теж на­вчилися говорити, але все-таки замість слів продо­вжують використовувати плач.
Що таке дитячий плач? Для батьків — це сигнал про те, що з малюком щось не так і йому потрібна до­помога. Тобто це своєрідний сигнал SOS, який дитина подає дорослим.
— Мені погано.
— У мене щось болить.
— Зверни на мене увагу.
— Йди до мене.
Приблизно так перекладають мову дитячого плачу мовою до­рослих. Природно, дорослі не можуть не реагувати на сигнал лиха, який надходить до них від найдорожчої істоти на світі. Аб­солютно нормальна реакція дорослого — кинути все і бігти на допомогу до малюка. Серед батьків нерідко виникають дискусії на тему, чи потрібно миттєво реагувати на дитячий крик. І більшість матусь вибирають відповідь «так». А татусі, які говорять про те, що бігти на допомогу не потрібно, що дитину треба виховувати більш самостійною, насправді не менше, ніж мами, починають тривожитися і теж поспішають з'ясувати при­чину плачу.

ПЛЮСИ І МІНУСИ «ВЕЛИКОГО ПЛАЧУ»
«-» Якщо ваша дитина часто плаче, то рано чи пізно ви ставитиметеся до цього простіше і спокійніше. Чому? Та тому, що ви побачите, що малюк плаче не тому, що голодний або в нього болить голова чи нога. Плач використовується ним для отримання вашої ува­ги. Більшість дорослих поводяться однаково. Спочат­ку вони включаються в ситуацію, а через деякий час просто говорять дитині, що плакати недобре, що так поводяться тільки малюки. Отже, рано чи пізно дитина зрозуміє, що її плач не приносить потрібного результату. Тоді вона може почати плакати ще голосніше і довше або знайде інший спосіб привернути вашу увагу.
«+» Водночас дитячий плач не можна вважати однознач­но негативним явищем. Коли дитина плаче, відбувається яскравий вибух емоцій, розрядка — так дитина відкрито проявляє свої почуття. Це набагато краще, ніж постійне накопичення напруження. Діти, які ніколи не плачуть, на­віть викликають побоювання в дорослих. І це правильно. Адже тоді не­гативні емоції і напруга накопичуватимуться і рано чи пізно все одно вирвуться назовні. І це може бути вже не просто плач, а щось більше.

Причини частого дитячого плачу:

Я ПРИВЕРТАЮ ДО СЕБЕ УВАГУ
Звичайно, дитина так прямо не говорить: «Мамо і тату, я ридаю, тому що мені бракує вашої уваги». Цілком можливо, вона сама цього навіть не усвідомлює. Для батьків причина такого плачу теж не є очевидною, тому що дитина «маскує» її, просто капризуючи з будь-якого приводу. Типо­ва ситуація — коли дитина плаче, скаржачись на когось з малюків або на те, що вдарилася, поламала іграшку, втратила панамку тощо. Найчастіше причину такої поведінки може встановити психолог або досвідчений пе­дагог. Що таке «увага», якої так бракує дитині? Спілкування з батьками, спільні ігри і заняття, прогулянки і походи в театр, цирк і кіно. Це інтерес батьків до того, що відбувається в дитячому житті, щире бажання допомогти малюкові, а також поділитися з ним своїми новинами. Дитина дуже тонко відчуває відстороненість мами і тата. І часті сльози малюк підсвідомо використовує для того, щоб привер­нути увагу до себе, своїх проблем. А якщо бать­ки активно реагують на плач, така поведінка обов'язково закріпиться.

НАШІ ДІЇ:
Неправильно не реагувати на дитячий плач. Так ви тільки погіршите ситуацію і змусите ди­тину робити щось іще серйозніше, наприклад, завдавати собі рани або робити дуже боля­че іншим способом. Але реакція дорослого має бути по-справжньому дорослою — слід поводи­тися спокійно, співпереживати, але в міру. Проте просто заспокоїти дитину, обійняти її, акуратно пожаліти — цього буде мало. Якщо ми хочемо, щоб дитина припинила плакати з будь-якого приводу, і розуміємо, що з такий спосіб вона хоче отримати нашу увагу, треба переглянути те, як ми, дорослі, спілкуємося з дитиною, скільки часу їй приділяємо, що говоримо і що робимо.
Найкращий прийом — заспокоїти дити­ну, пожаліти і на якийсь час залишити в спокої. А потім, щоб дитина не відчувала, що ці події взаємопов'язані, піти з нею погуляти, почитати разом книгу, пограти в настільну гру, просто ви­пити чаю і поговорити.
Пригнічення плачу і негативних емоцій ча­сто позначається несприятливо для організму загалом. Утворюються м'язові затиски, вн­икають болі в різних органах, а постійне пригнічення певної емоції може призвести навіть до хронічного захворювання (наприклад, бронхіальна астма, виразка та ін.).

Я ПОЧУВАЮСЬ САМОТНІМ
Сльози в малюка можуть бути і тоді, коли він почувається дуже самотнім. А почуття самотності може бути пов'язане з різними моментами в житті дитини. Наприклад, з від’їздом одного з батьків, і чим менша дитина, тим гостріше вона переживає цю ситуацію. Дуже гостро маленькі діти реагу­ють на сварки як з близькими людьми, так і з друзями. Це дорослі вміють дивитися на світ критично і розуміють, що будь-яка сварка рано чи пізно закінчиться. А для дитини сварка здається практично кінцем світу, і вона дуже гостро переживає про те, що з нею сталося. Малюк щиро хоче повер­нути друга. Але не знає, як це зробити.

НАШІ ДІЇ:
Підтримка, підтримка і ще раз підтримка. Якщо ви розумієте, що ди­тина дуже страждає, коли ви з нею розлучаєтеся, намагайтеся зробити такі розставання менш болючими. Проводьте більше часу з дитиною, говоріть їй про свою любов, частіше телефонуйте, поки вас не буде.

У МЕНЕ ЩОСЬ БОЛИТЬ
Найчастіше дитина плаче, коли в неї щось болить, у тих випадках, якщо дорослі не реагують на її словесні скарги. Тихі сльози — погана ознака. Це означає, що дитина зневірилася достукатися до батьків або боїться поскаржитися. Іноді діти поводяться так у дитячому садку або в школі, побоюючись реакції вчителя або вихователя.

НАШІ ДІЇ:
Якщо ви помітили, що дитина плаче, а потім з'ясовується, що в неї щось боліло, звичайно, треба показати дитину лікареві. А ще замислитися над тим, чому малюк не звернувся до вас по допомогу. Можливо, він просто боявся йти до лікаря, розуміючи, що мама або тато обов'язково відве­дуть його туди. Тоді ваше завдання — заспокоїти дитину, підтримати.

Я ЗЛЮСЯ
Сльози злості бувають у дитини, якщо ситуація її дратує, але вона почувається безсилою. На­приклад, інші діти кривдять її, але вона боїться відповісти словами або дати здачу. Таке часто трапляється за ситуації, коли дорослий кричить на дитину або карає її фізично. Більшість дітей не можуть відповісти дорослому, тому що знають: цього робити не можна.

НАШІ ДІЇ:
Навіть якщо ви розумієте, що дитина пово­диться неправильно, і вам треба сказати їй про це, спочатку подумайте, що відчуватиме малюк. Надмірна злість і агресія з вашого боку тільки злякають і озлоблять його. І сльози будуть не найгіршим варіантом розвитку подій. Найкра­щий спосіб поведінки дорослого, якщо треба щось по­яснити дитині, — не крик і не биття. Це неправда, що діти не розуміють слів. Навпаки, вони чекають їх від нас. А ми, дорослі, квапимося отримати швидкий результат за до­помогою крику.
Якщо ви розумієте, що ваш малюк не впевнений у собі, його кривдять однолітки, а він не може їм протистояти і часто реагує сльозами на образи, ваше завдання дати дитині зрозуміти, що ви поруч, підтримуєте її, що ви на її боці: «Я розумію, що тобі дуже кривдно, коли хлопці тебе обзивають. Але ти не можеш їм відповісти, тому що їх ба­гато, а ти — один. Але насправді в тебе є я. І я можу тобі допомогти».
Плач — природна емоція, реакція на події зовнішнього або внутрішнього світу дити­ни. Щоб допомогти малюкові, важливо в першу чергу зрозуміти, що з ним.

Я ХОЧУ УНИКНУТИ ПОКАРАННЯ
Уявіть собі ситуацію: дитина нашкодила і розуміє, що їй неодмінно перепаде від батьків. Можливо, малюк дуже переживає. Щоб пом'якшити покарання, він починає плакати ще до того, як мама і тато почали його сварити. У цьому випадку плач є захисною реакцією ма­люка на ту агресію, якої ще не було, але яка, можливо, була колись раніше. Дитина передбачає події і починає ридати, щоб їй «не дуже перепало». Іноді батьки можуть сказати дитині, яка погано поводиться де-небудь у громадському місці: «Ти так погано поводишся. Ось при­йдемо додому, я тебе покараю». Дитина не може дуже довго чекати на покарання. Тому, щоб уникнути зайвих сліз, краще відвести її вбік і спокійно з нею поговорити, але не говорити, що покараєте колись. Це ще більше злякає дитину.
НАШІ ДІЇ:
Подумайте, як ви зазвичай караєте дитину, що говорите їй. Можливо, ви використовуєте занадто жорсткі методи, раз дитина так «готується» до ймовірної розплати за скоєне. У будь-якому випадку слід постежити за со­бою. Відстрочене покарання негативно впливає на дитину. До якогось мо­менту вона нервує, але потім їй стає все одно.

Я МАНІПУЛЮЮ ДОРОСЛИМИ
Ми вже говорили про те, що плач може використовува­тися як спосіб маніпуляції батьками. Наприклад, якщо ди­тина дуже хоче отримати якусь іграшку або лягти спати пізніше, а мама чи тато відмовляються купити або дозволи­ти. Ось саме тоді дитина і використовує свою секретну зброю. Батькам стає шкода малюка, і вони поступаються. Причому найчастіше буває так: один з батьків може проявити стійкість, а інший — ні. Сльози — це зброя дитини. Особливо добре вона спрацьовує десь у громадському місці. Ще б пак, адже на­вкруги стільки людей! Напевно мама або тато постараються «зам'яти ситуацію», виконавши прохання малюка, щоб він не плакав і не привертав уваги оточення.

НАШІ ДІЇ:
З дитиною треба розмовляти. Про те, що сльози — це найгірший спосіб домовитися.
«Коли ти перестанеш плакати, ми з тобою зможемо обго­ворити твоє прохання», — говорите ви. Що відчувають бать­ки, коли дитина плаче ридма? Безпорадність і роздратуван­ня. Якщо батьки розуміють, що дитина не хвора, її життю нічого не загрожує, значить, треба взяти себе в руки і не йти на поводі в малюка. Інакше завтра маніпуляція вже буде з іншого приводу.

БУДЬ-ЯКІ ДИТЯЧІ СЛЬОЗИ — ПРИВІД ЗВЕРНУТИ НА НИХ УВАГУ, БО ТАКА ПОВЕДІНКА НІКОЛИ НЕ БУВАЄ БЕЗПРИЧИННОЮ. А ОСЬ ЩО РОБИТИ ДАЛІ — ТРЕБА ВИРІШУВАТИ ЗАЛЕЖНО ВІД ТОГО, ЯКА ПРИЧИНА ЛЕ­ЖИТЬ В ОСНОВІ ДИТЯЧОЇ ПОВЕДІНКИ.

За слізливістю, яка здається нам безпричинною, ховаються особистісні проблеми дитини. Дуже важливо навчити дитину висловлювати свої прохання. І тоді, якщо малюкові сумно, він втомив­ся або погано почувається, він зможе спочатку ви­словити свою проблему, перш ніж почне плакати.


ЯК ОБИРАТИ ІГРАШКИ ДЛЯ ДІТЕЙ

Більшість сучасних іграшок – низькоякісні й дуже небезпечні. Навіть, купуючи їх у спеціальних магазинах, ви не отримуєте абсолютної гарантії. Виробники прагнуть скоротити витрати, використовуючи дешеві, а головне, шкідливі матеріали: фарбу з вмістом отруйних речовин, синтетичну набивку для м’яких іграшок, оброблену шкідливими хімікатами, а також пластик, який містить речовини, здатні змінювати гормональний фон і погіршувати роботу печінки й нирок. Якщо дитина часто грається такою іграшкою, у неї можуть розвинутися алергічні реакції – сльозотеча, кашель і спазми бронхів.
Отже, слід дотримуватися таких правил:

  • Купуючи іграшку, запитайте, чи є сертифікат, який засвідчує якість та безпечність забавки.
  •    Перевірте іграшку на міцність (чи добре приєднані усі дрібні деталі), відсутність ушкоджень.
  • Зверніть увагу на безпечність конструкції: відсутність гострих країв, вузьких щілин і отворів, куди можна засунути пальці, довгих мотузок (для наймолодших не довше 15 см).
  •    Спробуйте, чи не злущується фарба.
  • Перевірте, чи немає різкого, неприємного запаху.
  •    Зважте на відповідність вікові дитини.
  •       Якщо купуєте дитячу музичну іграшку (або іншу зі звуками), обов’язково зверніть увагу на етикетку. Безпечна шумова межа для іграшки – 85 децибел.
  •      Перевірте неушкодженість упаковки. Якщо іграшка не упакована, її купувати не бажано, бо вона, як губка, увібрала шкідливі речовини ззовні, а може і стала «притулком» для збудників важких хвороб: туберкульозної палички, стафілококів, стрептококів.



Немає коментарів:

Дописати коментар

Підписатися на: Дописи (Atom)